Левіафан

Поринає душа в бурхливий свій океан,

Пам’ятати потрібно шлюпці та кораблю:

У водоймі життя чатує Левіафан,

Він затя́гне тебе у ві́дчай – на дно жалю́.

 

І коли ти застогнеш гучно від лютих ран,

І пробита корма наповнить водою трюм,

Подивися у очі монстру. Левіафан

Тебе зна́йде, відчувши самотнього серця сум.

 

Сам на сам із чудовиськом випробуй свою міць,

Бо герой пізнається в битві із ворогами.

Усі люди охочі до ринків та до пивниць,

А боги́ полюбляють, коли їм будують храми.

 

Тож нехай не лякає сірий життя туман,

Ти – Атлант, що тримає сенс на міцних плечах.

Загарчи на пучину: «Де клятий Левіафан?!?

Я шукаю його, щоб знищити власний страх!»