Шляхо́м сновид

В темряву ідеш ти знов шляхо́м сновид,

Місяць - кращий орієнтир.

Він пливе у небі, наче білий кит,

Взявши сон твій на буксир.

 

Дбаючи про тебе, поруч я іду,

Хоч душа твоя чужа.

Та я мушу в прірву скинути біду.

Де ж реальності межа?

 

За тобою брів прикордонням снів,

Аж допоки не втратив слід.

Я молив богів, друзів, ворогів,

Серце зберегти від бід.

 

Шепотів слова, польова трава

Тільки чула молитву ту.

Стежка ця крива в хащі завела,

Там зустрів я самоту.

 

І тоді сказав я: "Просто руку дай,

Приведу до світла тебе.

Бо одного разу зробиш крок за край,

Де лиш тиша душу шкребе."

 

Тільки похитала ти блідим чолом:

"Вдвох не грати нам в цю гру."

Зрозумів тоді, що я - і є твоїм сном,

І з промінням сонця помру.

 

За тобою брів прикордонням снів,

Аж допоки не втратив слід.

Я молив богів, друзів, ворогів,

Серце зберегти від бід.

 

Шепотів слова, польова трава

Тільки чула молитву ту.

Стежка ця крива в хащі завела,

Там зустрів я самоту.