Ґідео́н
Аудиозапись
Осаджену фортецю ось вже рік
Взяв Ульрих П’ятий у міцні леща́та.
Ворожий ватажок собі прорік
Вже перемогу, і чекає свя́та.
Король фортеці – Довгопикий Джон –
Все більше зашморг відчува на власній шиї.
Під дупою хитається вже трон.
Джон п’є вино із кухля безнадії.
Біду́ють пекар, каменяр і ткач,
Ллють сльози чоботар та бакалійник.
Придворний кухар знов здійняв свій плач,
Засумував поет – останній мрійник.
Ридає капелюшник Єремія,
Рибалка без водойми сів на міль.
І тільки Мері - приміська повія -
Ще має чесну копійчину звідусіль.
Співець при троні втратив голосок,
Балади не горлає підлабузні.
Лиш Ґідео́н - старий ковА́ль: «Цок! Цок!», -
Майструє щось упевнено у кузні.
У перший місяць з’їли всіх котів,
Далі й собаки перестали вити.
Півроку ще – й посмажили щурів –
Вони смачні, як трохи поперчити.
Із голоду всі пухли тут і там,
Забувши про святе душі причастя,
Абат місцевий вже молився двом богам -
Своєму і ворожому - на щастя.
ПростО́люд схуднув до самих кісток,
Відмовились прийти війська союзні.
Лиш Ґідеон - старий ковА́ль: «Цок! Цок!», -
Майструє щось упевнено у кузні.
І ось виходить з тверджі Ґідео́н,
Несе ворожому він ватажку корону -
Найкрасиві́шу із усіх корон –
І Ульрих П’ятий відсилає охорону.
Прийняв він дар, на голову натяг,
Милується собою у люстерце.
І тут пройняв його шалений жах,
Від болю защемило підло серце.
Корона стиснула макітру королю,
Не зняти відтепер її ніколи.
«Ви помрете, якщо я їй звелю́!
А мертвому навіщо ті престоли?
Я змайстрував її із золота друїдів,
Магічні шепотів я їй слова.
При думці знов напасти на сусідів.
Мов глечик, трісне ваша голова.»
Втік Ульрих П’ятий – вшився за кордон.
На радощах народ моливсь на владу.
І переможно Довгопикий Джон
Йшов на чолі святкового параду.
* ілюстрацію згенеровано нейромережею.
