Вогонь

Душу тим, що минуло, прошу, не бентеж. Авжеж -

Вже нестримно палає повсюди лихий наш час.

Мов дітей, ми плекали шалену жагу́ пожеж,

І вогонь оселився з нами, точніше - в нас.

 

І тепер кожен сам - будинок, котри́й горить!

Не ласкаве багаття, де грієш долоні ти,

То не І́скра дрібна, що житиме тільки мить,

А жорстоке прокляття, що знищить усі світи.

 

Всюди сморід. Цей запах гару із нами скрізь.

Вже від кі́птяви ди́хать важко та говори́ть.

Ми його не минаємо. Просто кроку́єм крізь,

І в очах, мов метелик, кипіння вогню тремтить.

 

Навіть наше кохання на дотик - як стовп вогню,

Дикі наші обійми вже схожі скоріш на лють.

І вже слово "Люблю!" на́скрізь не прошива́ броню,

Бо, мабуть, серед вогнища ружі не зацвітуть.

 

Більш не пити нам ро́си ранкові з холодних долонь,

Навіть сльози в очах наших – теж нищівний вогонь.

 

* Ілюстрацію згенеровано нейромережею.