Быць памяркоўным

Мяркотнасць і агіда трымаюць маю душу,
Надзея ад чакання знікае назаўжды,
Калі зацята чую, як штось зрабіць я мушу,
Але ледзь адчуваю пагрозу ад бяды.
 
“Ня слухай сваё сэрца, трымай у ім пустэчу –
Так лепей табе будзе бяз болю існаваць.
Прасцей быць памяркоўным і, нават, так бяспечна... ”
Але я не згаджаюсь, жадая адчуваць.
 
 
Мерзость и отвращение захватывают мою душу,
Надежда от ожидания исчезает навсегда,
Когда настойчиво слышу, как что-то должна я сделать,
Но лишь чувствую угрозу от беды.
 
"Не слушай своё сердце, хранив нём пустоту –
Так лучше тебе будет без боли существовать.
Проще быть терпимым и, даже, так безопасно... "
Но я не соглашаюсь, желая чувствовать.