Канарка-любов

Намагаюсь сказати я пристрастям знову: «Годі!»,

Аріозо співають цикади своє нічне.

А покрівлею смуток шастає, наче злодій,

Зазирає у вікна, шукаючи скрізь мене.

 

Я пишу тобі лист. Покірна вервечка літер

Знай собі по паперу із ліва направо повзе.

Завиває душа - самотня, мов хижий вітер,

І сумління мене, мов миша зерно, гризе.

 

Йду тинятись надвір, наді мною чатують зорі, і

Я молюсь про таких от самотніх створінь. Амінь.

Прокажений - і той має місце у лепрозорії,

Тільки я скрізь чужий, де б не вешталась моя тінь.

 

Але морок такий! Зась шукати навколо й тіні.

Я зустрів своє щастя, та от зберегти не зумів.

На останньому нерві заграю - як Паганіні -

Хай цикади вплітають мій сум у свій хор голосів.

 

Я спалив кілька тисяч листів,

Проковтнув сто мільйонів "пробач".

Провалився в колодязь зі слів,

Той колодязь заповнив мій плач.

 

Я себе загубив серед мрій,

І ще досі себе не знайшов.

І в грудній моїй клітці тісній

Помирає канарка-любов.