Самотній вітряк
Жив-був одинак -
Самотній вітряк -
Покинутий зо два сторіччя.
Він вітер ловив,
І хмари ділив,
Тягнув крила небу в обличчя.
Та якось у дощ
З залюднених площ
На стріху йому сів во́рон.
Вітряк звар’ював,
Нечемно сказав:
«Геть звідси! Диви, який сором.»
На те во́рон: «Кар!
Кошмар! Ти - пліткар?
Не краще удвох нам часом?
Гніздечко зів'ю,
І пісню свою
Прокаркаю гучно басом.»
З тих пір наш вітряк
Вже не одинак.
Знов борошно мелють жорна.
Зі стріхи: «Кар! Кар!»
Наш во́рон-казкар
Співає, й та пісня мажорна.
* ілюстрація згенерована нейромережею, у яку було завантажено мій наведений вище вірш.
