Самотній вітряк

Жив-був одинак -

Самотній вітряк -

Покинутий зо два сторіччя.

Він вітер ловив,

І хмари ділив,

Тягнув крила небу в обличчя.

 

Та якось у дощ

З залюднених площ

На стріху йому сів во́рон.

Вітряк звар’ював,

Нечемно сказав:

«Геть звідси! Диви, який сором.»

 

На те во́рон: «Кар!

Кошмар! Ти - пліткар?

Не краще удвох нам часом?

Гніздечко зів'ю,

І пісню свою

Прокаркаю гучно басом.»

 

З тих пір наш вітряк

Вже не одинак.

Знов борошно мелють жорна.

Зі стріхи: «Кар! Кар!»

Наш во́рон-казкар

Співає, й та пісня мажорна.

 

* ілюстрація згенерована нейромережею, у яку було завантажено мій наведений вище вірш.