Непорозуміння

Один мій при́ятель догрався до арешту.

Є заповідь тверда – не провокуй!

Йому касир невірно видав решту.

Він чемно попросив: «Ти підраxyй.»

Яке – кричав касир – ти маєш право

Мене отак прилюдно ображати?!?

А так як правова у нас держава,

То при́ятеля кинули за ґрати.

Поліціянт сказав: «Це недоречно!»

Мовляв, ти кожного однаково шануй!

А приятель до нього з чеком ґречно:

«Ти, друже, сам-то, може, підраxyй?»

Минуло вісім днів, зійшли побої,

Подякував би Богу, що живий!

З поліцією важко у двобої

Довести, що по факту ти правий.

Іще й сидіти довелось з рецидивістом,

Він запитав: «Ти тут за що, буржуй?»

Той поділивсь біди своєї змістом,

І каже: «Ось, ти, цей во, підрахуй!»

В лікарні склали всі кістки докупи,

Прикрасили кінцівки файним гіпсом.

У щелепу вкрутили три шурупи,

Тепер мій приятель по манці, не по чіпсам.

Людський ідіотизм не має меж, ту

Істину затям, та й усього.

Тепер мій приятель не забирає решту.

Касири всі обожнюють його.