Непорозуміння
Один мій при́ятель догрався до арешту.
Є заповідь тверда – не провокуй!
Йому касир невірно видав решту.
Він чемно попросив: «Ти підраxyй.»
Яке – кричав касир – ти маєш право
Мене отак прилюдно ображати?!?
А так як правова у нас держава,
То при́ятеля кинули за ґрати.
Поліціянт сказав: «Це недоречно!»
Мовляв, ти кожного однаково шануй!
А приятель до нього з чеком ґречно:
«Ти, друже, сам-то, може, підраxyй?»
Минуло вісім днів, зійшли побої,
Подякував би Богу, що живий!
З поліцією важко у двобої
Довести, що по факту ти правий.
Іще й сидіти довелось з рецидивістом,
Він запитав: «Ти тут за що, буржуй?»
Той поділивсь біди своєї змістом,
І каже: «Ось, ти, цей во, підрахуй!»
В лікарні склали всі кістки докупи,
Прикрасили кінцівки файним гіпсом.
У щелепу вкрутили три шурупи,
Тепер мій приятель по манці, не по чіпсам.
Людський ідіотизм не має меж, ту
Істину затям, та й усього.
Тепер мій приятель не забирає решту.
Касири всі обожнюють його.
