До твоїх жартів поволі звик
До твоїх жартів поволі звик,
І забобони прийняв на віру.
Казала: «Чуєш? Це домовик
Із нами в’їхав в нову квартиру.
Ночами посудом він бринить,
А ляжеш спати - на груди скочить,
А то із мишею гомонить,
Чи під сорочкою залоскочить».
Лишала ти молоко й харчі
Йому вночі. Шепотіла тихо:
"Ти жити в злагоді нас навчи,
Принадь нам щастя, жени геть лихо».
В пітьмі прокинувшись, весь я зблід,
Відчув, як жах мені серце крає.
На грудях спав в мене теплий кіт.
Тут я згадав: в нас кота немає.
