До твоїх жартів поволі звик
До твоїх жартів поволі звик,
І забобони прийняв на віру.
Казала: «Чуєш? Це домовик
Із нами в’їхав в нову квартиру.
Ночами посудом він бринить,
А ляжеш спати - на груди скочить,
А то із мишею гомонить,
Чи під сорочкою залоскочить».
Лишала ти молоко й харчі
Йому вночі. Шепотіла тихо:
"Ти жити в злагоді нас навчи,
Принадь нам щастя, жени геть лихо».
В пітьмі прокинувшись, весь я зблід,
Відчув, як жах мені серце крає.
На грудях спав в мене теплий кіт.
Тут я згадав: в нас кота немає.
Отзывы
Джейранов Рустем16.05.2024
С самого начала повеяло загадочностью и я, как мылый ребенок, сразу посмотрел в конец - чем кончится. А концовка просто великолепная и неожиданная! Дуже гарно, поетично добре написано. Наснаги Вам, доброго дня.З повагою, Рустем.
Матвеева Галина16.05.2024
Интересная история! Спасибо, Андрей!!!
Черевко Александр25.05.2024
Оце так моторошно!!!! Аж страшно уявити
