До твоїх жартів поволі звик

До твоїх жартів поволі звик,

І забобони прийняв на віру.

Казала: «Чуєш? Це домовик

Із нами в’їхав в нову квартиру.

Ночами посудом він бринить,

А ляжеш спати - на груди скочить,

А то із мишею гомонить,

Чи під сорочкою залоскочить».

Лишала ти молоко й харчі

Йому вночі. Шепотіла тихо:

"Ти жити в злагоді нас навчи,

Принадь нам щастя, жени геть лихо».

В пітьмі прокинувшись, весь я зблід,

Відчув, як жах мені серце крає.

На грудях спав в мене теплий кіт.

Тут я згадав: в нас кота немає.