З перону двадцять чотири
Із шафи старої діставши найкращий одяг,
Вона ж бо ніколи цілком не цуралась стилю,
Жюстін АмамблО сідає в останній потяг,
Котрий без зупинок їде до Елонвілю.
Опівночі світло стрілою проріже небо
Із хмари своїм кремезним локомотивом.
Нехай навіть втеча ця має ефект плацебо,
З солодкою млістю Жюстін зве цю думку "дивом".
Знайомий до болю анфас – кругла пика місяця -
У стуку коліс їй вчувається ритм музичності.
У неї в душі вже ніякі події не вмістяться,
Лише оповідки для доброї тітки-Вічності.
Поснули всі інші довірливі пасажири,
Замовкли розмови, не чутно ні слів, ні кроків.
Жюстін вирушає з перону двадцять чотири –
Бо саме сьогодні минуло їй стільки років.
Отзывы
Джейранов Рустем09.05.2024
Воочию увидел и Жюстин, и "пику месяца" (прекрасная метафора - "пика луны" никак не скажешь), и поезд, и ночь и ощутил Ваше вдохновение, Андрей. Всех благ. С уважением, Рустем.
Матвеева Галина09.05.2024
Андрей! Хорошо сказали! БРАВО!!!
Черевко Александр25.05.2024
Таке таємниче!!!!
