Бережи
Ти ніжно шепотіла: «Бережи
Кохання – це квиток для двох до раю».
Та пам’ять розмивала береги
Весіннім паводком душі до небокраю.
А я сідав на човен спільних мрій,
Плив уперед, минаючи пороги.
І слів чужих жорстокий суховій
Ледь долинав з далекої дороги.
Як ми все втратили? Скажи мені, скажи!
Більш не цвісти усмІшкам, мов жоржинам.
Ще пам’ятаю слів відлуння: «Бережи!»,
Та вже забув, що треба берегти нам.
