Лист до Гриця Бобренка

1
Не ходив би, Грицю,
Ти на вечорниці,
Не шукав би, Грицю,
Пишну молодицю.
Не ховав би серце
Аж по самі п’яти –
Не лежав би, Грицю,
В дерев’яній хаті.
Що ж ти скоїв, Грицю?
Сам не розібрався.
Ти ж не просто зрадив,
Ти ж за так продався!
Що ж ти скажеш, Грицю,
Як відповідати?
Що душа Грицькова
Надвоє розп’ята.
Хто ж у цьому винен?
І кого карати?
Галю чи Марусю,
Чи стареньку мати?
Ти ж людина, Грицю,
Не якесь телятко!
Тут ніяк не вийде
Дві сосати матки.
Ти ж на ляхів, Грицю,
Йшов у страшнім бою,
А у власній хаті здався,
Склавши зброю…

2
Чого ж ти, Грицю, не боровся,
Щастя своє не захистив?
Навіщо ж ти Марусі коси
Розпутав й по плечах спустив?
Тут справа, Грицю, не в весіллі,
А в тому, що заради нив,
Садів, худоби і насіння
Себе навіки обманив.
Згадай, як ви гуляли в лузі.
На двох – одна душа і кров.
Ти ж зрадив, Грицю, не Марусю,
Ти зрадив власную любов.
Як би кохав ти, Грицю, Галю,
Тебе б ще можна зрозуміть,
Бо (праві ми або не праві)
Не можна за любов судить.
А ти ж женився на багатстві,
Продав і душу, і любов
Так легко, ніби ти торговці
Продав овець або коров.
Чому ж ти Грицю так дешево
На гроші проміняв пісні?
Так скільки ж, Грицю, тобі треба
Кохання на аршин землі ?

3
ЇЇ любов сягала неба,
А ти тягнув, тягнув униз.
Це ж не вона прийшла до тебе,
Це ти до неї ледь припівз
Та ще й просив, просив пощади.
Вона тебе простила й все,
Але не витримала зради.
Тут не до співу і пісень.
Навіщо ж, Грицю, ти знівечив,
Навіщо звів її з пуття?
Ти сам вчинив у вічність втечу,
А їй каратись все життя.
Їй не співати, не любити.
Вона ні жінка, ні вдова.
Її збираються судити
За те, що ще вона жива !..

4
Тобі там, Грицю, добре в раю?
Нема ні болю, ні жалю.
Ти чуєш, як голосить
Галя І як вона мовчить: «Люблю»?