Оклик надії..

Мені світить сонце у вічі не кожного ранку,

Та все ж сподіваюся я на щасливу мить,

Я вірю десь там у зеленім гаю, на світанку,

Здійсниться вона, безхмарна та ніжна блакить.

 

Ще трішки дощитиме, трішки не буде проміння,

Спекотної зливи у ранніх обіймах весни,

Приємних на дотик, співучих музик шелестіння,

Ще трішки, вже осінь. Нам досить її самоти.

 

І спогадів досить, осінніх страждань привітання,

Одвічних, вітрами навіяних мук,

Я пошепки там у гаю загадаю бажання,

А потім мрії свої відправлю у друк.

 

Ще трішки журитиме осінь, журбою плекати,

Шукати притулку у лаврах безсонних ночей,

Не теплим теплом до себе знов пригортати,

Не рідних по крові та духу прозорих дітей.

 

Я вірю десь там у зеленім гаю, на світанку,

Здійсниться вона, безхмарна та ніжна блакить.

Мені світить сонце у вічі не кожного ранку,

Та все ж сподіваюся я на щасливу мить,