Напівжартома переходжу нахабно на ти

Напівжартома переходжу нахабно на ти,

Цілком іронічно цілую рожеві долоні.

Аж ось шепочу на чверть голосу: «Ні, не тремти.

Віддайся мені, як одвічній своїй забороні.»

 

Силкуючись час обдурити на кілька секунд,

Заплющую очі. Мудріше нічого не вдієш.

Ця пристрасть, вже звично, затиснула нас в глухий кут,

І каже: «Не сіпайся навіть, бо геть знавіснієш.»

 

Сумління та докори прийдуть за нами. Авжеж!

Гріхи сновигають, із вікон таращачи вирла.

Впадає, як в море глибоке без дна і без меж,

У вічність доба рукавом опівнічного гирла.

 

Закована пристрастю пальців моїх – ланцюгів,

Ти вбрана в шовки невагомого сяйва зірок,

Тобі так пасують сліди моїх вуст та зубів

На шкірі - рядками жагучих дорослих казОк.