Напівжартома переходжу нахабно на ти
Напівжартома переходжу нахабно на ти,
Цілком іронічно цілую рожеві долоні.
Аж ось шепочу на чверть голосу: «Ні, не тремти.
Віддайся мені, як одвічній своїй забороні.»
Силкуючись час обдурити на кілька секунд,
Заплющую очі. Мудріше нічого не вдієш.
Ця пристрасть, вже звично, затиснула нас в глухий кут,
І каже: «Не сіпайся навіть, бо геть знавіснієш.»
Сумління та докори прийдуть за нами. Авжеж!
Гріхи сновигають, із вікон таращачи вирла.
Впадає, як в море глибоке без дна і без меж,
У вічність доба рукавом опівнічного гирла.
Закована пристрастю пальців моїх – ланцюгів,
Ти вбрана в шовки невагомого сяйва зірок,
Тобі так пасують сліди моїх вуст та зубів
На шкірі - рядками жагучих дорослих казОк.
