Роззявлені пельки голодних до часу годин
Роззявлені пельки голодних до часу годин
Зжеруть ще один пересолений сльозами день.
Отак проминає життя невблаганного плин:
Під ритми почутих в дитинстві Різдвяних пісень.
Під стукіт коліс тих іржавих вагонів буття,
Котрими мчимо залізницею власної долі.
Отак ми вчимо до пуття всі ази забуття,
Шукаючи сенс у коханні та у алкоголі.
Сп’яніння й кохання єднає похмільний синдром,
Уникнути п’яному зась купідонових стріл.
Колись залізниця упреться у космодром,
З якого стартують ракети душ – вільних від тіл.
