Роззявлені пельки голодних до часу годин

Роззявлені пельки голодних до часу годин

Зжеруть ще один пересолений сльозами день.

Отак проминає життя невблаганного плин:

Під ритми почутих в дитинстві Різдвяних пісень.

 

Під стукіт коліс тих іржавих вагонів буття,

Котрими мчимо залізницею власної долі.

Отак ми вчимо до пуття всі ази забуття,

Шукаючи сенс у коханні та у алкоголі.

 

Сп’яніння й кохання єднає похмільний синдром,

Уникнути п’яному зась купідонових стріл.

Колись залізниця упреться у космодром,

З якого стартують ракети душ – вільних від тіл.