Тобі

Я Одисеєм плив по хвилях почуттів,

Було б послухатися слів перестороги.

Та я від пристрасті шалено знавіснів,

Й вели до тебе усі течії й дороги.

 

Безліч разів пірнав на дно у море сліз,

У мушлях горя слів відшукував перлини.

Злітав у небо мрій, й миттєво падав вниз,

Ти – не моя. Я – твій до домовини.

 

Сумних очей твоїх зрадливий блюз

Ще й досі пробирає наскрізь душу.

Стучить у скронях невблаганний пульс:

Тебе забуть, забуть, забуть, забуть я мушу.

 

Що вдієш, ми – причини власних згуб -

Замість фортець будуємо вігвами.

Колись лишалося півподиху до губ

Твоїх. Та стала вічність поміж нами.