Рахиль
Андрей Катрич
Рахіль
Кричить Рахіль: "Та де ж мої діти, де?"
Ні душі, лиш пустий коридор гуде
Та шкребе лиховіття в холодне вікно,
А Рахіль все сидить та горнеться в рядно...
А Рахіль все кричить та ковтає біль,
Розкида по куткам тисячі божевіль.
На підлозі вчорашній уламками скла
Виклада силуети, склада імена
І збира відголоски тонких голосків -
Сніп незрілих, зелених, ламких колосків,
Що ковтнули би сонця, взяли би води,
Потягнулись би в небо, дали би плоди,
Та в руках сивий попіл і тліле дрантя -
Нема ходу в минуле, нема вороття.
Над сколошканим містом ревун голосить.
Чого нині шукати? Що в неба просить?
Схаменеться, прокинеться - лишиться біль.
Іудея не та і Рахіль - не Рахіль.
Катерина, Ярина... - її імена,
Та немає дітей - тільки туга одна...
______________________________________
(перевод)
Рахиль
Кричит Рахиль: "Где мои дети, где?".
Ни души, лишь пустой коридор гудел,
Лихорадка скреблась в ледяное окно,
А Рахиль всё сидела, кутаясь в полотно...
А Рахиль всё кричала, глотая боль,
Разбросав по углам бедолаг без мозгов.
На полу из вчерашних обломков стекла
Силуэты сложила, составила имена.
Собрала отголоски тоненьких голосков -
Сноп незрелый зелёных, ломаных колосков,
Что глотнули солнца, выпили бы воды,
Потянулись к небу, превратившись в плоды,
Но в руках серый пепел, да тряпок тлен -
Нет прохода в былое, возврата нет.
Лишь сирена в напуганном городе голосит.
Что же ныне искать? Что у неба просить?
Пробудиться, опомниться, боль испив.
Иудея не та и Рахиль – не Рахиль.
Катерина, Ирина... - её имена,
Нет детишек - только тоска одна...
