Рахиль

Андрей Катрич

Рахіль

 

Кричить Рахіль: "Та де ж мої діти, де?"

Ні душі, лиш пустий коридор гуде

Та шкребе лиховіття в холодне вікно,

А Рахіль все сидить та горнеться в рядно...

А Рахіль все кричить та ковтає біль,

Розкида по куткам тисячі божевіль.

На підлозі вчорашній уламками скла

Виклада силуети, склада імена

І збира відголоски тонких голосків -

Сніп незрілих, зелених, ламких колосків,

Що ковтнули би сонця, взяли би води,

Потягнулись би в небо, дали би плоди,

Та в руках сивий попіл і тліле дрантя -

Нема ходу в минуле, нема вороття.

Над сколошканим містом ревун голосить.

Чого нині шукати? Що в неба просить?

Схаменеться, прокинеться - лишиться біль.

 

Іудея не та і Рахіль - не Рахіль.

Катерина, Ярина... - її імена,

Та немає дітей - тільки туга одна...

 

______________________________________

(перевод)

Рахиль

 

Кричит Рахиль: "Где мои дети, где?".

Ни души, лишь пустой коридор гудел,

Лихорадка скреблась в ледяное окно,

А Рахиль всё сидела, кутаясь в полотно...

А Рахиль всё кричала, глотая боль,

Разбросав по углам бедолаг без мозгов.

На полу из вчерашних обломков стекла

Силуэты сложила, составила имена.

Собрала отголоски тоненьких голосков -

Сноп незрелый зелёных, ломаных колосков,

Что глотнули солнца, выпили бы воды,

Потянулись к небу, превратившись в плоды,

Но в руках серый пепел, да тряпок тлен -

Нет прохода в былое, возврата нет.

Лишь сирена в напуганном городе голосит.

Что же ныне искать? Что у неба просить?

Пробудиться, опомниться, боль испив.

 

Иудея не та и Рахиль – не Рахиль.

Катерина, Ирина... - её имена,

Нет детишек - только тоска одна...