А.В. про мить судоми та волошкове поле
Благаю мить: зажди, зажди,
облиш розлуки обладунки,
зніми віднині назавжди
недоторканність поцілунків,
даруй за те, що обіцяв
ніколи більш не обіцяти,
за живину кипучих лав
і сталість зір байдикуватих.
Даруй мені, невтішна мить,
не віднайти живла від втоми.
Ти чуєш, в серці стугонить
кохання затісна судома.
Здіймаю руки догори
беззахисно і, втім, навмисно,
аби підняти прапори,
аби тримати небо міцно,
доколи спить кохана, спить
одна у волошковим полі,
я протягаю тебе, мить,
у кожним сні, у кожним слові.
світлина: Микола Пимоненко. Гуси, додому! 1911.
