А.В. про мить судоми та волошкове поле

Благаю мить: зажди, зажди,

облиш розлуки обладунки,

зніми віднині назавжди

недоторканність поцілунків,

даруй за те, що обіцяв

ніколи більш не обіцяти,

за живину кипучих лав

і сталість зір байдикуватих.

Даруй мені, невтішна мить,

не віднайти живла від втоми.

Ти чуєш, в серці стугонить

кохання затісна судома.

Здіймаю руки догори

беззахисно і, втім, навмисно,

аби підняти прапори,

аби тримати небо міцно,

доколи спить кохана, спить

одна у волошковим полі,

я протягаю тебе, мить,

у кожним сні, у кожним слові.

 

світлина: Микола Пимоненко. Гуси, додому! 1911.