МАЛЕНЬКИЙ ТУЛЬЧИН...

Розкидане місто умите дощем.
Прозоре нове надвечір’я.
Просвітлене небо, віддавши свій щем,
затихло в хмаринковім пір’ї.
Сирих тротуарів на видиху дня
торкнулися сутінки божі.
Побігли лякливим, пухнастим щеням
слідами, за день, перехожих.
Засліплений вітер багаттям зорі
в очах напівсонних домівок,
торкнеться асфальту на нашім дворі
знайшовши на нім відпочинок.
Приречений на ніч, маленький Тульчин
втомившись, засне до світанку.
А зранку просиплеться сонця бурштин
його перехрестями п’янко.
І знов тротуари ковтатимуть звук
взуття, по картатих маршрутах.
Залишу підборів і я дзвінкостук,
душею в Тульчин перезута…


...о маленьком городке на Винничине.