Одягнені в безсмертя

Як Боже милосердя -

Весна. Скресає лід.

Одягнені в безсмертя,

Літа ідуть на Схід.

 

Із ними ми неспинно

Між гір, ланів, степів

Теж далі щохвилинно

Йдемо у царство снів.

 

Так, ніби привид, виник

В душі моїй тягар.

Я не ношу годинник,

Спалю ще й календар.

 

Те, що звемо ми смерть, - це

Лиш між світів розлом.

І відміряє серце

Наш час – як метроном.