Ранок
Сонце сходить.
За інерцією помічаю
Відсутність твого дотику,
Сумую.
Відпускати - не вперше,
Вперше - відривати від серця
Того, до кого приростаєш.
Весна холодна, дощить.
Квітами усипане все -
Аж до небокраю.
Розтрощити свою свідомість,
Аби не відчувати болю,
Згадуючи казкові ранки з тобою.
Сонце сходить.
На тлі самотності його промені -
Немов догана,
А я за інерцією
Співаю тобі осанну.
Сонце сходить,
Поступово уривається терпець,
Я проходжу коридори минулого навпростець,
Шукаючи там згубні хімічні елементи,
Всесвіт - пастка,
Не достукатись до абонента.
Сонце сходить.
Я зводжу себе нанівець.
