Ранок

Сонце сходить.

За інерцією помічаю

Відсутність твого дотику,

Сумую.

Відпускати - не вперше,

Вперше - відривати від серця

Того, до кого приростаєш.

Весна холодна, дощить.

Квітами усипане все -

Аж до небокраю.

Розтрощити свою свідомість,

Аби не відчувати болю,

Згадуючи казкові ранки з тобою.

 

Сонце сходить.

На тлі самотності його промені -

Немов догана,

А я за інерцією

Співаю тобі осанну.

 

Сонце сходить,

Поступово уривається терпець,

Я проходжу коридори минулого навпростець,

Шукаючи там згубні хімічні елементи,

Всесвіт - пастка,

Не достукатись до абонента.

 

Сонце сходить.

 

Я зводжу себе нанівець.