про око, птаха та прощай
Застигла скеля над водою,
нерозділима, як любов,
що так полює за тобою,
немов за шпаком птахолов.
Пекла журба свою мороку,
тоненько жебонів ручай,
і кам'яне сльозилось око,
і легіт шепотів: "прощай"...
світлина: Зінаїда Серебрякова. Спляча селянка.1917
