про око, птаха та прощай

Застигла скеля над водою,

нерозділима, як любов,

що так полює за тобою,

немов за шпаком птахолов.

 

Пекла журба свою мороку,

тоненько жебонів ручай,

і кам'яне сльозилось око,

і легіт шепотів: "прощай"...

​

​світлина: Зінаїда Серебрякова. Спляча селянка.1917