Розбите скло

Розбите скло за кольором, як море...

Холодних хвиль розбурханий сатин

Не розкроїти і не зшити. Вітер морок

Приносить... І свистить на самоті.

Скло б'ється десь тужливим чайки криком

Осколки хвиль лиш шелестять у ніг.

А вітер захлинається і дико

Ганяє пінні гребні по воді...

Збираю скельця, вкрадені у хвилі.

Вони живуть тепер чужим життям.

Лиш колір моря зберігають в тілі,

Обгранкувані, щоб іти у небуття...

Докупи скельця хвиль збирає море,

А скла звичайного лише обточить край

І знов полине в далі неозорі,

В глибин смарагдових таємний дивограй.

 

Фото автора, Сопот, Польща