Розбите скло
Розбите скло за кольором, як море...
Холодних хвиль розбурханий сатин
Не розкроїти і не зшити. Вітер морок
Приносить... І свистить на самоті.
Скло б'ється десь тужливим чайки криком
Осколки хвиль лиш шелестять у ніг.
А вітер захлинається і дико
Ганяє пінні гребні по воді...
Збираю скельця, вкрадені у хвилі.
Вони живуть тепер чужим життям.
Лиш колір моря зберігають в тілі,
Обгранкувані, щоб іти у небуття...
Докупи скельця хвиль збирає море,
А скла звичайного лише обточить край
І знов полине в далі неозорі,
В глибин смарагдових таємний дивограй.
Фото автора, Сопот, Польща
