Небо під серцем...
Небо під серцем, в долонях Велика Ведмедиця.
Ніч... На папір без вагання лягають слова
Про потаємне, в яке ще по-справжньому віриться,
І від якого так обертом йде голова.
Знов сперечаються пошепки ямби з хореями,
В чашці димиться хвилююче кава міцна,
Тиша і спокій, а я, захопившись ідеями,
Звично римую кохання зі словом «весна»,
Щоб на світанку від слів, що злітають лелеками,
Легще комусь стало в мить, коли сум достає...
Небо під серцем іскриться зірками далекими,
А на папері чарівність навшпиньки встає.
