Небо під серцем...

Небо під серцем, в долонях Велика Ведмедиця.

Ніч... На папір без вагання лягають слова

Про потаємне, в яке ще по-справжньому віриться,

І від якого так обертом йде голова.

 

Знов сперечаються пошепки ямби з хореями,

В чашці димиться хвилююче кава міцна,

Тиша і спокій, а я, захопившись ідеями,

Звично римую кохання зі словом «весна»,

 

Щоб на світанку від слів, що злітають лелеками,

Легще комусь стало в мить, коли сум достає...

Небо під серцем іскриться зірками далекими,

А на папері чарівність навшпиньки встає.