про маленьку висотку

Я отримав наказ боронити рубіж,

не мамаєв курган, а Маленьку Висотку,

поміж двох бліндажів, непокорами між,

і себе не згубити, як в мотлосі голку.

 

Я отримав наказ в ясну ніч на Різдво,

аби злий басурман безталання не скоїв.

І ми дружньо зійшли на позицію втрьох:

я і мій кулемет і бляшанка набоїв.

 

О, яка та була , доріздвяная ніч !

Як дзвеніла душа і жеврілися зорі !

А опівночі град полетів увсібіч,

щоби стрягнути в серці, як шипик терновий.

 

Тільки вщух град ракет басурманин поліз

на мою висоту, як жебрак на монетку.

Позаріз не пустити його, позаріз.

І я тиснув в упор кулеметну гашетку.

 

Як останній набій віднайшов свою ціль,

я у серці відчув від осколка зомління.

Я отримав наказ, упорав суціль.

Геть не буде Різдва без доби Воскресіння.

 

І я вмить пригадав задля чого я жив,

і для чого стоїть Володимирська гірка.

І залишились вдвох поміж тих бліндажів

і моя висота і Народження зірка.