про Десну весну і тополю
Повесні, повесні на Десні зажурились тополі
безшелесні, ясні. Не на часі співати пісні.
Невесела зима відпускає поволі, поволі,
як мене чужина визволяє лише у півсні.
Чужина, чужина. Задарма ти мене нарядила
в чорне плаття журби і тумани сумної доби.
Най туман обмина, я, чимдалі, то марю мінливо,
як тополі густі шелестять наді мной на Десні.
На Десні. Навесні ластів′ятко злітає до неба,
там нема чужини і там мріями вишита гладь,
там неначе у сні ошиваються луки квітнево,
і над ними на волі шпичасті тополі шумлять.
