про Десну весну і тополю

Повесні, повесні на Десні зажурились тополі

безшелесні, ясні. Не на часі співати пісні.

Невесела зима відпускає поволі, поволі,

як мене чужина визволяє лише у півсні.

Чужина, чужина. Задарма ти мене нарядила

в чорне плаття журби і тумани сумної доби.

Най туман обмина, я, чимдалі, то марю мінливо,

як тополі густі шелестять наді мной на Десні.

На Десні. Навесні ластів′ятко злітає до неба,

там нема чужини і там мріями вишита гладь,

там неначе у сні ошиваються луки квітнево,

і над ними на волі шпичасті тополі шумлять.