про розсудок лине до бездонь
Не божеволіють зненацька.
Так просто бог не відпуска.
Навіть, коли уже вар′ятьска,
ще доти божеська душа.
Лише орда тече прожогом.
Не переможе досхочу,
доколі душі чисті з богом
єднають струмені дощу.
Доколі пламеніють мальви
і в серці теплиться вогонь
тужавий, стусовий, стожальний -
розсудок лине до бездонь.
А, десь, на перехрестях голих,
де точок зору геть нема,
так безнадійно, так прокволо
нуда блаженних обніма.
