І.Д.Х.
Кружили журавлі над Бугом,
вода текла, а не часи.
Я був тобі найкращим другом,
а ти промінчиком яси.
Ми, як птахи жадали волі,
і ми були в пітьмі ночей
один у одного в полоні,
і вії лащили плече.
До мене ти і я до тебе,
як тополина до верби,
як за прогрішенням молебен,
пеклись любові, не згуби.
Нічого так і не змінилось,
буяє стерх і Буг тече,
за ним літа течуть на виріст,
лише не вабить вій плече.
