До хрусту! До мурах! До забуття!

Під стук сердець - жертовних вівтарів -

Вночі гуляємо знайомими шляхами.

Яскраво світять душі ліхтарів,

І стеляться сріблясто килимами.

 

Ох, і знайшла ти, люба, кавалера!

Знов за своє. Мені лиш дати волю, -

Я декламую щось гучне з Бодлера,

Тримаючи над нами парасолю.

 

Тебе в обіймах стисну я щосили:

До хрусту! До мурах! До забуття!

Над нами хмари – велетенські брили –

Колишуть місяць в люльці, мов дитя.

 

Йдемо самотнім парком навпрошки.

Сни оминають нас з тобою стороною.

Дме дощ натхненно у калюжах бульбашкИ -

Порожні, мов життя до зустрічі з тобою.