До хрусту! До мурах! До забуття!
Під стук сердець - жертовних вівтарів -
Вночі гуляємо знайомими шляхами.
Яскраво світять душі ліхтарів,
І стеляться сріблясто килимами.
Ох, і знайшла ти, люба, кавалера!
Знов за своє. Мені лиш дати волю, -
Я декламую щось гучне з Бодлера,
Тримаючи над нами парасолю.
Тебе в обіймах стисну я щосили:
До хрусту! До мурах! До забуття!
Над нами хмари – велетенські брили –
Колишуть місяць в люльці, мов дитя.
Йдемо самотнім парком навпрошки.
Сни оминають нас з тобою стороною.
Дме дощ натхненно у калюжах бульбашкИ -
Порожні, мов життя до зустрічі з тобою.
