Еммі Андієвській . Азія.

В шумкому листі бачу ті вітри,

У сарн з миндалевидними очима

З-під ніг, мов копійки, збираю рими,

Сліди ведуть все далі догори,

Стрімки піщані змії-ріки скрізь

Лоскочуть обрій і сягають ночі,

З глибин сюди стелити шлях пророчий

Ви першою у снах своїх вдались,

Там джерело, вершина,

там - спокуса

Заманює святіших зі святих,

Стежками мальовничими Ісуса,

Що Вовк про них довідатись не встиг,

Іде наступник - лицар, поруч - ворог, темнішає у світлі ліхтаря

Всесвітнього.

Спалахує зоря,

А він з кишені розсипає порох.

І йде Любов, яка зростила нас з дрібних зерняток на чужій дорозі

Покинутих. Та я була б не в змозі

Як ви, піднятись в той отруйний час.

Бог слова променіє і сміється

До вас, і усміхається мені.

То істина: найкраще навесні

Природі-жартівниці удається.*

 

*День народження Е. Андієвської - 19 березня 1931, рівно за рік після Ліни Костенко.