Так невчасно...
(близькій людині В.С. Петрушко)
Я тебе ніколи не забуду,
Як і не забудеш ти мене,
Навіть, коли бачити не буду,
Час життєвийі швидко промине…
Так невчасно ти дізнався, пізно,
Що нависла хмара над життям,
Вже несе те віщування грізно
Про зв’язок з жахливим небуттям
Страх вселився на твоїм порозі,
Де будинок гарний,- кріпкий тил,
Я допомогти тобі не в змозі,
Бо на це не маю зовсім сил…
Тож молитви,- звернення до Бога,-
Він один спроможний захистить,
Знає, як складається дорога
Всіх мирян прийдешня, кожну мить…
Як і лік отой пори останній,-
В дуже дорогий прощальний час,
У гріховному тім покаянні,
Де тілесність з болем без образ…
З духом у душевнім розумінні
Переглянув книги сторінки,
Тож щодня у щирому молінні
Кроки долі, як і всі думки…
Може небеса тебе почують
Відповідний нададуть той лік
Та подальшу долю навіщують,
На землі життя подовжать вік…
25.02.2022р.
