Так невчасно...

(близькій людині В.С. Петрушко)

Я тебе ніколи не забуду,

Як і не забудеш ти мене,

Навіть, коли бачити не буду,

Час життєвийі швидко промине…

 

Так невчасно ти дізнався, пізно,

Що нависла хмара над життям,

Вже несе те віщування грізно

Про зв’язок з жахливим небуттям

 

Страх вселився на твоїм порозі,

Де будинок гарний,- кріпкий тил,

Я допомогти тобі не в змозі,

Бо на це не маю зовсім сил…

 

Тож молитви,- звернення до Бога,-

Він один спроможний захистить,

Знає, як складається дорога

Всіх мирян прийдешня, кожну мить…

 

Як і лік отой пори останній,-

В дуже дорогий прощальний час,

У гріховному тім покаянні,

Де тілесність з болем без образ…

 

З духом у душевнім розумінні

Переглянув книги сторінки,

Тож щодня у щирому молінні

Кроки долі, як і всі думки…

 

Може небеса тебе почують

Відповідний нададуть той лік

Та подальшу долю навіщують,

На землі життя подовжать вік…

25.02.2022р.