***

дзвонили дзвони.

ми звеніли поруч,

притиснувшись, звертаючи ліворуч,

творили сповідь на трамвайнім склі

і дихали на тимчасовий слід.

ми дихали - так виникала тиша.

порушена.

невимушена.

інша.

де час не йшов.

де час стояв і кликав

букетиком гарячих хризантем

коротким словом відкривати щем

і олівцем поламаним всі стріхи.

і з будь-якої час кричати: "дихай.

пиши."

гострити нігтями осину.

робити щось: стрибок, нову людину,

по літерах.

і після крапки - тихо.

...і чистих сторінок цензурна зграя

на колію.

і на лункий трамвай...