Прийди - тебе я ними устелю.

Чи відали тоді з тобою,
що оксамиту теплих щік,
я буду згадувать з журбою,
не знаючи хто так прирік?
 
Чи бачив ти в моїх очах,
ту щіпку суму і хмелю?
А поцілунки  на плечах,
прийди - тебе я ними устелю.
 
І захід сонця кольору бордо
світив нам в ріки темних вулиць,
а нам було з тобою все одно,
в ту мить про все давно забулись.
 
І закутки вузенькі ніжили теплом,
А по-чаклунські гарні твої очі,
як діаманти під вітринним склом,
так з легкістю крадуть серця дівочі.
 
Чи пам’ятаєш, як ми рахували
ті голови вінтажних ліхтарів,
що до моєї сукні ідеально пасували,
хоча з тобою зовсім не старі.
 
Ми мандрували по бруківці,
а я сміялась, захлинаючись в тобі,
а що тепер? – ми поодинці,
і розчинилась ненароком я в журбі.