шістдесятникам
І думали під мляві ліхтарі:
"людей багато - кухні замалі."
І вже гортались сторінки фіранок,
гостинні і засвідчені як ранок.
Людей багато - мало голосів,
хто зимував і вірив у відлигу.
Свободу зичив/позичав як книгу,
настояну на соромі часів
публічних покаянь, судів закритих.
І думали: "коли ж це, в Бога, жити?.."
І цілий Бог за кожного просив,
втискаючись форматно в А4.
Просив.
просив...
А підписи все ширились,
що як не було б - сонце не зів'яне.
"...не страшно за відібране ім'я" -
так думали вони.
коли стояли
їх шістдесяті з чистими полями.
їх олівці з поламаним гіллям...
