шістдесятникам

І думали під мляві ліхтарі:

"людей багато - кухні замалі."

І вже гортались сторінки фіранок,

гостинні і засвідчені як ранок.

Людей багато - мало голосів,

хто зимував і вірив у відлигу.

Свободу зичив/позичав як книгу,

настояну на соромі часів

публічних покаянь, судів закритих.

І думали: "коли ж це, в Бога, жити?.."

І цілий Бог за кожного просив,

втискаючись форматно в А4.

Просив.

просив...

А підписи все ширились,

що як не було б - сонце не зів'яне.

"...не страшно за відібране ім'я" -

так думали вони.

коли стояли

їх шістдесяті з чистими полями.

їх олівці з поламаним гіллям...