Атланты держат небо / А. Городницкий /
Знав в серці рану вражу,
Зло в грудях... - знак біди,
До сходів Ермітажу
Ти в сутінки іди,
Де без пиття та хліба,
Забуті у роках,
Атланти небо ніби
Тримають на руках.
Атлантів, небо, ніби,
- На кам'яних руках.
Вантаж тримать до згину,
Hе мед й зі сторони.
Напружені їх спини,
Коліна... - з болю сни.
Робота їх, мрій лихо,
- Важливіша є, де:
Ослабне хтось, згинь втіха,
- Враз небо упаде.
Хтось злий накличе лихо,
Вмить небо упаде.
Заплачуть мами, вдови,
Повигорять поля,
І встане гpиб ліловий,
Де й дінеться Земля.
Ген, з неба, важкість люду,
Все давить важче... - гнів...
Тремтить воно від гуду
Ракетних кораблів.
Дрожить воно від гуду
Ракетних кораблів.
Атланти хлопці в силі,
Точені їх тіла,
Гранітні, не двокрилі,
- Чом зміна не прийшла.
Їм світло не до чого,
Вночі не сплять, - сумна...
Красу чола живого
Спаплюжила війна.
Красу снарядів; Бога,
Спаплюжила війна.
Стоять вони навіки,
Люби їх не люби,
Не янголи - каліки,
Їм працю-мед, якби.
Час жити, ще й в надії,
- Не згине голуб-птах,
Атланти, небо, в дії,
тримають на руках.
Атланти небо, в дії,
- тримають на руках.
