К. Марло В. Шекспір Сонет 55
Блиск мармуру зна чахлість склепів все ж;
Царі не зможуть довше жити віршів.
Безглуздість забуття камінню меж
Дарує часу дах. А що миліше...
Змете ВІЙНА усе найкраще, так;
Переверне зла мармур, тла основу;
В творінні кращих рушить щастя смак,
У розбраті спитає знову й знову:
"А чи була теплішою Земля?"
Звучання віршів гомінких чекає,
Меч Марса згубить все... Ні, днів зоря
Живої пам'яті, не спить в слів стаї.
Тлінь не чіпай, Суд Божий від вінця,
Живе з віршами, в них, в меті Творця.
