К. Марло В.Шекспір Сонет 50
Як важко, але прагну до мети,
Рахую милі йду, - мерщій в дорогу.
Який вантаж "зугарний" по життю
Несу що милі знаючи тривогу.
Вантаж позаду, краще б так завжди:
Спереду він - кінь "бавиться" печаллю,
Несе частину вантажу й біди,
Німий, він зачарований днів сталлю.
Торує шлях, та кроком ідучі
В земній скорботі шпори кінь пізнає...
Ірже він тяжко, ти його навчи
Своїм же болям, найрідніший краю.
Прозріти вже не можна... На біду,
В днів пеклі, полум'ї... - я сам іду.
