Кличе батьківський поріг
Рожево яблуні цвітуть
У батьківськім саду.
Літа, мов лебеді пливуть
Та я сюди іду.
Іду тоді, як достига
Черешня та стара,
Що над парканом простягла
Довге своє гілля.
І поспішаю, коли там
Запахне медом скрізь,
А груші стиглі у руках -
І повні очі сліз.
Це ностальгії та сльоза
Бринить в моїх очах.
Сюди лечу. коли зима
На буйних мчить вітрах.
Бо все тут рідне і близьке
Ще із дитячих літ.
Тому завжди кличе мене
На батьківський поріг.
2019 р.
