Сніг, вранішніх троянд - повій

Сніг вже втомився на світанку,

не знав що був жаданим він,

весни окрасу, наче бранку,

не привітав хоч навздогін...

 

Він був цупким, але ще кволим,

не гомінким, як трунку спів...

збіднілим жебраком, не голим,

але не бажаним, без слів...

 

Його, розарію розпуста,

сховала щиро, крізь дива...

луна, та хай їй буде пусто,

в лимонний колір сповива.

 

Мить, ні...- зима минула, друже,

Не наближайся, в час не твій...

лишень, день сонячний, байдуже,

спалив той сніг троянд - повій.