ЖИВИЙ

Прокинусь завтра на піску пустелі.

Чому я тут? Сюди потрапив як?

Відірваний від двору, від оселі...

Не добрий жарт якийсь — поганий знак.

 

Чи я живий? Чи це моя реальність?

А думка свердлить: був би тільки сон!

Перед очима наче віртуальність:

І зараз вийде з-за бархана слон...

 

Не слон, звичайно, а верблюд двогорбий

(Не в Індії ж я тут себе знайшов).

А сонце розпекло нещадно обрій...

Ніхто з-за гір піщаних не прийшов.

 

Майнула думка: щось не так тут йдеться —

Води зовсім не хочеться мені.

Що коїться у біса? Віднайдеться

Додому стежка? Здогадки страшні

 

Мою свідомість ріжуть, розтинають.

Не в змозі я повірити у це.

А босі ноги по піску ступають

Гарячому — зварилось би яйце.

 

Та жАру шкіра ніг не відчуває.

І спека не вражає голови.

Жахіття не минається — триває.

І розумію: я вже не живий.

 

Реальність... дійсно... Іншого вже світу!

Пустеля виглядає наче Марс.

І втратив я життя свого орбіту.

Не вірю в цей тривалий довго фарс.

 

Побіг пісок хвилюючись угору,

З нівідкіля з'явився вітерець...

В пустелі проростати стала флора.

І підійшов до мене сам Творець:

 

"Не плач людино — склалася так доля,

Не все скінчив ти, що запланував.

Там рід твій є, в волошках знову поле —

Страждати так не бачу я підстав.

 

Твоя душа нікуди не поділась,

Прийшла до мене в гості — знов піде.

За шлях короткий щедро збагатилась,

Земну дорогу хутко віднайде.

 

Тілесна оболонка — це лиш одяг.

Зносилася... Її ти не жалів.

Бери нову — куди впаде твій погляд —

Без ран пекельних, болю, костурів.

 

Своє ти бережи новеньке тіло.

Пери його частенько, дбай завжди.

Служило довго щоб, та не зітліло.

І не пізнаєш нової біди".

 

Дітей своїх я бачив дві родини,

Онуків, що збирались за столом.

І жінку в чорну вмотану хустину.

Відчутний був в сім'ї моїй розлом.

 

Шепнув мені на вухо Бог відверто:

"Тебе в родину знову відпущу.

Ти парубок, я бачу, дуже впертий,

і тягнешся до рідного борщу.

 

Невістка буде в березні вагітна

(На первістка у сина плани є).

Підеш до них? Волошкою розквітнеш.

А хочеш маком? Рішення твоє...

 

Звичайно хочу я у рідну хату.

До сина — тільки мріяти я міг!

Дівча чи хлопчик? Сенс є обирати?

Лише б ступити на святий поріг.