Д – значить Досконалість

В твої без місяця двадцять

Звідки краса неземна ця?

Наче в незайманім храмі мільйон палає свічей.

Що неймовірна ця врода?

Біда, чи винагорода?

Спасибі тату і мамі за блиск цих карих очей.

 

Твої зізнання в коханні,

Риси лиця бездоганні.

По вигинам твого тіла подорожують вуста.

Та навіть найменший дотик

Зникати змушує подих.

Мені даруєш ти крила. Ця пристрасть грішна й свята.

 

Страстей солодкі тенета,

З-під нас зникає планета.

Ми летимо невагомі у всесвіті почуттів.

Лиш кров пульсує у скронях,

Тримаю щастя в долонях.

Не піддаємося втомі, у нас не сотня життів.

 

Твої п’янкі поцілунки –

Немов закляття чаклунки.

Твої звабливі обійми – міцніші відьомських чар.

Ти моє щастя і лихо ти,

Знов забуваю, як дихати.

Ти видаляєш із пам’яті усіх порожніх примар.

 

Вогнем палає світанок,

Я «Крок-мадам» на сніданок

Готую та варю каву, поки ти солодко спиш.

Вид із вікна на Подолі,

Думки повільні та кволі.

У тиші ніжно шепочеш: «Їжу на потім залиш».

 

На світі все я б охоче

Віддав, щоб ці карі очі

Завжди іскрилися щастям, як зараз, коли удвох.

Коли ти поруч зі мною,

Біда іде стороною.

Нам заздрить навіть диявол, і посміхається Бог.