Д – значить Досконалість
В твої без місяця двадцять
Звідки краса неземна ця?
Наче в незайманім храмі мільйон палає свічей.
Що неймовірна ця врода?
Біда, чи винагорода?
Спасибі тату і мамі за блиск цих карих очей.
Твої зізнання в коханні,
Риси лиця бездоганні.
По вигинам твого тіла подорожують вуста.
Та навіть найменший дотик
Зникати змушує подих.
Мені даруєш ти крила. Ця пристрасть грішна й свята.
Страстей солодкі тенета,
З-під нас зникає планета.
Ми летимо невагомі у всесвіті почуттів.
Лиш кров пульсує у скронях,
Тримаю щастя в долонях.
Не піддаємося втомі, у нас не сотня життів.
Твої п’янкі поцілунки –
Немов закляття чаклунки.
Твої звабливі обійми – міцніші відьомських чар.
Ти моє щастя і лихо ти,
Знов забуваю, як дихати.
Ти видаляєш із пам’яті усіх порожніх примар.
Вогнем палає світанок,
Я «Крок-мадам» на сніданок
Готую та варю каву, поки ти солодко спиш.
Вид із вікна на Подолі,
Думки повільні та кволі.
У тиші ніжно шепочеш: «Їжу на потім залиш».
На світі все я б охоче
Віддав, щоб ці карі очі
Завжди іскрилися щастям, як зараз, коли удвох.
Коли ти поруч зі мною,
Біда іде стороною.
Нам заздрить навіть диявол, і посміхається Бог.
