Пісня Нового Дня
На дворі була злива.
Не бачив такої зливи народ літ зо надцять; здавалося б наче сам творець перечитав письмо віруючих та взявся собі за старе. Над хатами кружляли такі хмарища що неможна було дня від ночі, та ранку від вечора відрізнити. Кожне деревце топилось в воді, ніби молодик дізнавшись правду.
Ти напевно вздумаєш собі що то була пора характарена осіні?
Та не те б було, творилось це на середині квітня; милозвучно-солодка пора ніби вмерла, щезла наче фільм про чари "залишалася примарою". Вона лежала в ліжку бліда та помарніла, ще зо двійку тижнів ця дівчина радісно танцуювала приспівуючи й раділа життю. Як не трагічна для неї історія.
По волі людській і необачності захворіла бідолаха та й злягла. Довго не вірила в це сердешна, борсалась, відмовлялась мов голубка в клітці. Все марно.
Хвороба прогресувала, кожен її день був насичений стражданнями. Звук який відходив від неї коли вона кашляла рівнольний обвалу в скелях, гарячка - епідемії "чорної".
Недавно мило-рожеві щічки, стали блідо-сині висохші...
З рук повитягувались вени, вони нагадували Борисфенові притоки при штормі, серце стукотіло через раз. Чи то так розпорядилась доля, чи те дитя так взгрішило на світі що так мучалось. Добре було б миттєво відійти, так ні терпить, каїться і не відходить.
Той день був інакший, все стрепенулось, через скельця старезних вікон долинався щебет.
Земелька підсохла, зтянулась, повиборсювались і набубнявіли квіточки вишні та абрикоси.
Дівчина попросила відкрити вікно; та попросила принести їй води бо дуже ж її мучила спрага. Поки на кухні порались с склянками, та відкинула своїми білими руцями ковдру, зтягла повільно ноги , одна , друга. Ті "ноги" як їх називають бо більше були схожі на зсохщі палиці старої, ніж на молодиці. Чорнява повільно підвелась з ліжка підійшла до вікна, провела поглядом ключ перельотних птахів, жадібно вдихнула повітря, і впала намерто
…поговорюють люде що ніби підчас того як твоя душка летить в пекло, перед нею показують кінострічку, кінострічку свого життя. Правда це чи ні, достеменно не відомо та історію цієї юначки, або ж бо хоч цікаву вам частину я розкажу.
Так сталося що тогорічне тепло пришло рано, всі повбиралися в новенькі одежини, на вулицях почало пахти солодким, люди мов бджоли повиходили з своїх неприступних будинків та почали поратись з квітками. Пристрибуючи, вона вилетіла з під’їзду свого будинку і попрямувала до подруги. Та подруга жила від неї зо дві вулиці. Єва з себе була чорнява, струнка й тиха. Де не йде то все мовчки, що не бачить мовчить, та тіки її зачепеш спалахне мов сірник( такий вже був характер)
Ці ж бо подруги одна одної були варті; вода й вогонь, земля та повітря, кожна с себе щось вважа, поперед одну лізе, шкіриться лиш би вона, а то й за чуби схопляться тагаються, гамселять 3 2 1 оп і ніби нічого не було. Поправились, стряхнулись пішли далі. Того вечора вони домовились вийти погуляти, ну як погуляти скоріш до парубків, і себе показати й на інших подивитись. З вечора все не ладилось, валилось з рук. Соломія( так я буду називати головну героїню) ж бо навіть хотіла відмовитись, та не по-людськи було підводити подругу. Тож вони вирушили, діставшись туди в обох був поганий настрій дорогою трапились п’яні молодики, від яких треба було тікати. Тож заморені та знуджені вони дістались пункта призначення. На них вже чекали, то був гостинний прийом з квітами, солодощами..та навіть вони на відміну від зазвичай не підняли настрій. Від того що хлопці тянули кожну в різні боки сьогодні їм хотілось не відходити одна від іншої, ніби щось відчували. І не даремно був в них лихий на все товариш, очі злющі, руки загребущі до всього є діло, змовчати не зможе. Коли той проводив поглядом було таке відчуття ніби тебе хоронять заживо. Їм він відразу не сподобався, ж бо дуже «веселі» в нього були жарти про плотські утіхи,й бо дуже.
Випивши по келиху напівсолодкого, всі заходилися танцювати; кружляли, гупотіли, стрибали приспівуючи тілько цей чортяка не танцював все пильно дивився чарка за чаркою мов воду ковтав оковиту. Він вже тоді задумав свій план, й той був простий «втішитись» Євою. Коли ж бо всі сіли за стіл, лихий бо почав все заново тільки розгнівавши гостей. Єва не витримала,далі сказала що з неї досить, та вискочила з хати. На пані була легенька сукенка й зверху накинута кофтина, Соломія вражена такою дією кинулась до неї, попутно до неї долинала лайка й навіть пролетів телефон. Вражена такою дією вона фиркнула в відповідь зірвала плащ з вішака та й подалась геть.
За нею слідом полетіли юнаки, і невгамовний .
Догнавши Єву, молодиць застав дощ, і ті під холодними променями пішли в сторону домівки. Було пізно, дістатись домівки можна було тільки пішки.
Обговоривши все і всіх дівчата навіть почали піджартовувати, цим самим заспокоюючи одна одну. Пройшовши зо милі дві вони почули тупіт, в свинячий голос заявились горе залицяльники. Чому і навіщо вони запросили того хлопця невідомо, невідомим залишилось й те чому вони ніяк не відреагували на нахабні пропозиції Лихого. Довго вислухаючи вибачення, дівчата згодились їх провести. Тож та четвірка пішла разом. Взявшись всі разом за руки вони затягнули пісню і швидким кроком пішли в бік домівок. Пройшовши ще хвилин зо двадцять, почули шурхіт в кущах. Здригнувшись парубки пішли перевірити що там коїться, як вийшло то був Лихий. П’яний, погойдуючись і ледве триваючить на ногах він якимсь чином опинився тут; ніби з землі виріс наче той грибочок після дощу. Затяглась голосна лайка, Лихий голосно погрожував, почав розмахувати руками. Замахнувся й вдарив одного, той аж впав, дівчата почали тікати. Лихий за ними, потім різко зупинився дістав з кишені пістолет як-небудь прицілився і витрілив і на лихе щастя влучив.
Бідолаха звалилась, Соломія почала верещати і ридати. Вона цілувала подругу, винуватила себе що вирішила піти, проклинала Лихого і бога, проклинала весь світ. Другий парубок оговтавшись догнав Лихого і завдав йому важкого удару по обличу, так що той скрючився від болю і впав додолу. Бідолаха плакав, він лупцював Лихого ногами доти, доки той не почав кашляти кров’ю, та й це не зупиниго хлопця він бив винуватця доти доки весь його одяг калюжі і тіло не зробилось червоним.
Ховали Єву тихо. Відвели їй невеличкий шматок землі біля саду й викарбували на її могилі слова з її улюбленої пісні й положили в домовину ножиці, та юначка працювала перукарем файно ж володіла вона ножицями. За декілька хвилин могла зробити віртуозно шедевр.
Лихого засудили і через три місяця його вбили в в’язниці. За те що він нагрубіянив місцевому авторитету.
Соломія ж занедужала, довго побивалась за подругу, замкнулась в собі, нікуди не виходила, ні з ким не розмовляла. Через декілька тижнів, хвора вона попрямувала на роботу, там зробивши аналізи дізналась що в неї туберкульоз . Це ще більше підбило сердегу. Вона звільнилась, бо знала що на роботі такі працівники не потрібні .
Що до молодиків, то один не витерпівши втрати коханої повісився.
Інший же всіляко підтримував Соломію то фруктів принесе, то шоколадку дасть; купе бувало зо три кіла яблук притарабане їх до ліжка, кожне понатирає до блиску мов нові сапоги, і подає дівчині. Для неї яблуки були смачніше всього, раніше їла їх купами, навіть не їла, а ковтала. А зараз відкусить вершечок й положить на полицю , приговорюючи « я потім, я потім» що й яблуко гніє та відправляється в смітник.
Довго носив так яблука хлопець поки не приложився до чарки і зник. Не було чути від нього ніяких звісток. Мовчала і Соломія, їй вже було байдуже..
На дворі була злива, не бачив такої зливи народ, та краще б краще взагалі нічого не бачив, краще б заснув. Заснули б з ним і всі проблеми,і в повітрі б знову стало б солодко, знову б засвітило сонечко, все розквітло і соловей пролетівши тисячі миль всівся в на кущ калини, і завів пісню, пісню нового дня
Не бачив такої зливи народ літ зо надцять; здавалося б наче сам творець перечитав письмо віруючих та взявся собі за старе. Над хатами кружляли такі хмарища що неможна було дня від ночі, та ранку від вечора відрізнити. Кожне деревце топилось в воді, ніби молодик дізнавшись правду.
Ти напевно вздумаєш собі що то була пора характарена осіні?
Та не те б було, творилось це на середині квітня; милозвучно-солодка пора ніби вмерла, щезла наче фільм про чари "залишалася примарою". Вона лежала в ліжку бліда та помарніла, ще зо двійку тижнів ця дівчина радісно танцуювала приспівуючи й раділа життю. Як не трагічна для неї історія.
По волі людській і необачності захворіла бідолаха та й злягла. Довго не вірила в це сердешна, борсалась, відмовлялась мов голубка в клітці. Все марно.
Хвороба прогресувала, кожен її день був насичений стражданнями. Звук який відходив від неї коли вона кашляла рівнольний обвалу в скелях, гарячка - епідемії "чорної".
Недавно мило-рожеві щічки, стали блідо-сині висохші...
З рук повитягувались вени, вони нагадували Борисфенові притоки при штормі, серце стукотіло через раз. Чи то так розпорядилась доля, чи те дитя так взгрішило на світі що так мучалось. Добре було б миттєво відійти, так ні терпить, каїться і не відходить.
Той день був інакший, все стрепенулось, через скельця старезних вікон долинався щебет.
Земелька підсохла, зтянулась, повиборсювались і набубнявіли квіточки вишні та абрикоси.
Дівчина попросила відкрити вікно; та попросила принести їй води бо дуже ж її мучила спрага. Поки на кухні порались с склянками, та відкинула своїми білими руцями ковдру, зтягла повільно ноги , одна , друга. Ті "ноги" як їх називають бо більше були схожі на зсохщі палиці старої, ніж на молодиці. Чорнява повільно підвелась з ліжка підійшла до вікна, провела поглядом ключ перельотних птахів, жадібно вдихнула повітря, і впала намерто
…поговорюють люде що ніби підчас того як твоя душка летить в пекло, перед нею показують кінострічку, кінострічку свого життя. Правда це чи ні, достеменно не відомо та історію цієї юначки, або ж бо хоч цікаву вам частину я розкажу.
Так сталося що тогорічне тепло пришло рано, всі повбиралися в новенькі одежини, на вулицях почало пахти солодким, люди мов бджоли повиходили з своїх неприступних будинків та почали поратись з квітками. Пристрибуючи, вона вилетіла з під’їзду свого будинку і попрямувала до подруги. Та подруга жила від неї зо дві вулиці. Єва з себе була чорнява, струнка й тиха. Де не йде то все мовчки, що не бачить мовчить, та тіки її зачепеш спалахне мов сірник( такий вже був характер)
Ці ж бо подруги одна одної були варті; вода й вогонь, земля та повітря, кожна с себе щось вважа, поперед одну лізе, шкіриться лиш би вона, а то й за чуби схопляться тагаються, гамселять 3 2 1 оп і ніби нічого не було. Поправились, стряхнулись пішли далі. Того вечора вони домовились вийти погуляти, ну як погуляти скоріш до парубків, і себе показати й на інших подивитись. З вечора все не ладилось, валилось з рук. Соломія( так я буду називати головну героїню) ж бо навіть хотіла відмовитись, та не по-людськи було підводити подругу. Тож вони вирушили, діставшись туди в обох був поганий настрій дорогою трапились п’яні молодики, від яких треба було тікати. Тож заморені та знуджені вони дістались пункта призначення. На них вже чекали, то був гостинний прийом з квітами, солодощами..та навіть вони на відміну від зазвичай не підняли настрій. Від того що хлопці тянули кожну в різні боки сьогодні їм хотілось не відходити одна від іншої, ніби щось відчували. І не даремно був в них лихий на все товариш, очі злющі, руки загребущі до всього є діло, змовчати не зможе. Коли той проводив поглядом було таке відчуття ніби тебе хоронять заживо. Їм він відразу не сподобався, ж бо дуже «веселі» в нього були жарти про плотські утіхи,й бо дуже.
Випивши по келиху напівсолодкого, всі заходилися танцювати; кружляли, гупотіли, стрибали приспівуючи тілько цей чортяка не танцював все пильно дивився чарка за чаркою мов воду ковтав оковиту. Він вже тоді задумав свій план, й той був простий «втішитись» Євою. Коли ж бо всі сіли за стіл, лихий бо почав все заново тільки розгнівавши гостей. Єва не витримала,далі сказала що з неї досить, та вискочила з хати. На пані була легенька сукенка й зверху накинута кофтина, Соломія вражена такою дією кинулась до неї, попутно до неї долинала лайка й навіть пролетів телефон. Вражена такою дією вона фиркнула в відповідь зірвала плащ з вішака та й подалась геть.
За нею слідом полетіли юнаки, і невгамовний .
Догнавши Єву, молодиць застав дощ, і ті під холодними променями пішли в сторону домівки. Було пізно, дістатись домівки можна було тільки пішки.
Обговоривши все і всіх дівчата навіть почали піджартовувати, цим самим заспокоюючи одна одну. Пройшовши зо милі дві вони почули тупіт, в свинячий голос заявились горе залицяльники. Чому і навіщо вони запросили того хлопця невідомо, невідомим залишилось й те чому вони ніяк не відреагували на нахабні пропозиції Лихого. Довго вислухаючи вибачення, дівчата згодились їх провести. Тож та четвірка пішла разом. Взявшись всі разом за руки вони затягнули пісню і швидким кроком пішли в бік домівок. Пройшовши ще хвилин зо двадцять, почули шурхіт в кущах. Здригнувшись парубки пішли перевірити що там коїться, як вийшло то був Лихий. П’яний, погойдуючись і ледве триваючить на ногах він якимсь чином опинився тут; ніби з землі виріс наче той грибочок після дощу. Затяглась голосна лайка, Лихий голосно погрожував, почав розмахувати руками. Замахнувся й вдарив одного, той аж впав, дівчата почали тікати. Лихий за ними, потім різко зупинився дістав з кишені пістолет як-небудь прицілився і витрілив і на лихе щастя влучив.
Бідолаха звалилась, Соломія почала верещати і ридати. Вона цілувала подругу, винуватила себе що вирішила піти, проклинала Лихого і бога, проклинала весь світ. Другий парубок оговтавшись догнав Лихого і завдав йому важкого удару по обличу, так що той скрючився від болю і впав додолу. Бідолаха плакав, він лупцював Лихого ногами доти, доки той не почав кашляти кров’ю, та й це не зупиниго хлопця він бив винуватця доти доки весь його одяг калюжі і тіло не зробилось червоним.
Ховали Єву тихо. Відвели їй невеличкий шматок землі біля саду й викарбували на її могилі слова з її улюбленої пісні й положили в домовину ножиці, та юначка працювала перукарем файно ж володіла вона ножицями. За декілька хвилин могла зробити віртуозно шедевр.
Лихого засудили і через три місяця його вбили в в’язниці. За те що він нагрубіянив місцевому авторитету.
Соломія ж занедужала, довго побивалась за подругу, замкнулась в собі, нікуди не виходила, ні з ким не розмовляла. Через декілька тижнів, хвора вона попрямувала на роботу, там зробивши аналізи дізналась що в неї туберкульоз . Це ще більше підбило сердегу. Вона звільнилась, бо знала що на роботі такі працівники не потрібні .
Що до молодиків, то один не витерпівши втрати коханої повісився.
Інший же всіляко підтримував Соломію то фруктів принесе, то шоколадку дасть; купе бувало зо три кіла яблук притарабане їх до ліжка, кожне понатирає до блиску мов нові сапоги, і подає дівчині. Для неї яблуки були смачніше всього, раніше їла їх купами, навіть не їла, а ковтала. А зараз відкусить вершечок й положить на полицю , приговорюючи « я потім, я потім» що й яблуко гніє та відправляється в смітник.
Довго носив так яблука хлопець поки не приложився до чарки і зник. Не було чути від нього ніяких звісток. Мовчала і Соломія, їй вже було байдуже..
На дворі була злива, не бачив такої зливи народ, та краще б краще взагалі нічого не бачив, краще б заснув. Заснули б з ним і всі проблеми,і в повітрі б знову стало б солодко, знову б засвітило сонечко, все розквітло і соловей пролетівши тисячі миль всівся в на кущ калини, і завів пісню, пісню нового дня
