НА СТРУНАХ СКОРБОТИ

Світлій пам'яті побратиму по перу Валентину Довбишу присвячую

 

 

Вирує прірва над Життям,

Де Світ не вміє веслувати.

Там міць знедоленених звитяг,

Зневірена і розіп'ята.

 

 

В годину роздумів і сліз ,

Коли вшановуємо Тризну.

Проймає жах мене наскрізь,

Що більшь правиці не потисну.

 

 

Він знав буденності мости,

Шляхи прозріння звечорілі,

Умів про все розповісти -

Вагоме слово на застіллі.

 

 

Він був із "нашинських" країв,

І тяготів до України.

Думками бруду не хворів,

Світанок не ховав у скрині.

 

 

Ще десь блукало п'ятьдесят,

І вірші з нотами дружили.

Пробач , мій побратиме-брат,

Що квіти в парі положили.

 

 

Царство небесне. Земля пухом.