НА СТРУНАХ СКОРБОТИ
Світлій пам'яті побратиму по перу Валентину Довбишу присвячую
Вирує прірва над Життям,
Де Світ не вміє веслувати.
Там міць знедоленених звитяг,
Зневірена і розіп'ята.
В годину роздумів і сліз ,
Коли вшановуємо Тризну.
Проймає жах мене наскрізь,
Що більшь правиці не потисну.
Він знав буденності мости,
Шляхи прозріння звечорілі,
Умів про все розповісти -
Вагоме слово на застіллі.
Він був із "нашинських" країв,
І тяготів до України.
Думками бруду не хворів,
Світанок не ховав у скрині.
Ще десь блукало п'ятьдесят,
І вірші з нотами дружили.
Пробач , мій побратиме-брат,
Що квіти в парі положили.
Царство небесне. Земля пухом.
