ПЕРЛИНИ ВІДЧАЮ

Коли у все зневірена Душа,

І світ бренить на крижаній гітарі,

А Серце - дзвін невидимих лещат,

Рахує Щастя тіні заблукалі.

 

Відтінки блідо-сірі у жалів,

Дощі по-змовницькі шепочуть.

А промінь Сонця небо не зігрів,

Пронизує перлини ночі.

 

Римує Осінь відданість доріг,

Де вітер шати відчаю розвісив.

Віщун- мій вірш знедужав і знеміг,

І швидкоруч пакує вже валізи.

 

Коли у сповідь зазирає грім.

І плачуть сни несамовито.

Стає будення пасинком моїм,

Життю кохання , тільки - збиток!