ПЕРЛИНИ ВІДЧАЮ
Коли у все зневірена Душа,
І світ бренить на крижаній гітарі,
А Серце - дзвін невидимих лещат,
Рахує Щастя тіні заблукалі.
Відтінки блідо-сірі у жалів,
Дощі по-змовницькі шепочуть.
А промінь Сонця небо не зігрів,
Пронизує перлини ночі.
Римує Осінь відданість доріг,
Де вітер шати відчаю розвісив.
Віщун- мій вірш знедужав і знеміг,
І швидкоруч пакує вже валізи.
Коли у сповідь зазирає грім.
І плачуть сни несамовито.
Стає будення пасинком моїм,
Життю кохання , тільки - збиток!
