Мить, пам'ять — дзеркало, мрій з діамантів скло

Все що було колись в коханні, що було,

Любові пам'ять зберегла що знане…

Те потаємне, що в душі не в'яне,

Бо пам'ять — дзеркало, — мрій з діамантів скло.

 

Небесне диво те, що вперше знало млість,

Зойк; очі, губи, руки, цноти руту…

Незайманість дівочу не спокуту…

Все дзеркала, раптово(?!), — кращий гість.

 

Те, неповторне з танку хтивих щастя меж,

Що у житті не буде вдруге, більше…

Все може бути, що існує, — інше,

Зірки, чи знають, прагнеш… — що, минеш.

 

З роками, вади стануть на заваді,

Колишній саду цвіт в серцях лишає слід;

— Де ми пройшли колись, обо майнули вбрід…

В кохання полохливім зорепаді.

 

Все що було колись в коханні, що було,

Мить, пам'ять — дзеркало, мрій з діамантів скло.