Муки творчості

Холодний дощ небесна сіє вата.

Виблискує квадратиками брук.

Така печаль – на слово полювати,

коли воно відбилося від рук.

Десь ходить, наїжачене і дике,

обламуючи пальчики суцвіть,

Або комусь чужому тихим криком

у душу розтривожену кричить.

Було ж отут – і ось уже в тумані

занурених у темряву віків,

Не допоможуть й тисячі капканів

розкиданих по світу словників.

Ну де ж ти, слово? Де твоя криївка?

Окрай яких ти грієшся багать?..

Воложить дощ. Виблискує бруківка.

І тільки ноги лунко тупотять.