~~До зернятка ще зернятко,
Все збирало мишенятко.
Так збагачувався тік,
Щоб багатим був весь рік.
Щоб у зимку в нірці теплій
Відпочить змогла родина,
І до столу кожен день,
Свіжою була хлібина.
Жабеня дивилось мовчки,
Лиш смачні були ковточки.
Не сміливе запитання,
Вирішило дати з рання:
«ти навіщо так працюєш? Час свій мишачий марнуєш.»
«коли тепло спочивай, до схочу живіт топкай. Подивися світ широкий, он калюжа, там стежина, поряд любляча дружина…»
І лунала з віддаля розповідь про жабеня.
Легкій долі спокуситись, не турбуючись женитись,вирішило мишеня.
Так проходив день за днем.
Працю геть, нехай кохання заповнить світ нам до остання,
Говорило жабеня.
Зима з часом забреніла, кригою ріку покрила,
Більш не чути жабеня.
Лиш голодне мишеня у пустій лишилось нірці.
І вигадує хвилину, щоб дістати соломину.
Трималось зиму до останку, звірям хижим щоб не бути до сніданку.
Тож не треба любі друзі, смітить життя по окрузі!
Віддавать свій вік не треба кожній жабі до потреби!